Молоді, яка бачить себе в Україні, час об'єднуватися і брати майбутнє в свої руки — Ірма Вітовська
Ірма Вітовська, українська акторка театру та кіно, громадська діячка, заслужена артистка України приїжджає у студію щойно лунає відбій повітряної тривоги. Ми знімаємо в одному з приміщень на території Національної кіностудії ім. Олександра Довженка, яка стала колискою українського кінематографу. На початку зйомки у студії зникає світло та опалення, до того ж не заводиться генератор.
Застосування екстрених відключень електроенергії після чергової масованої атаки російської армії по українській інфраструктурі та стіна дощу зі снігом на дорозі не завадили легендарній Ірмі Григорівні розповісти кореспонденту online.ua Івану Гриневичу, що є доброчесність, чому ми були інформаційно окуповані ще до війни, яким є поступ українського студентства та поділитися спогадами про проєкт «Леся+Рома».
Що таке доброчесність для Ірми Вітовської?
Добро і чесно, чесність, чесноти… Це доброчесність. У кожного з нас є свій цензор зверху. Зверху Він у вас, всередині. От, власне, бути чесним перед Ним. Тоді можна сказати — доброчесність. Це моральний кодекс, комусь [прищеплюється] традицією релігії, хтось [отримує] через освіту, хтось через відчуття. Є інтуїти, які дуже споріднені з природою, з певним розумінням того, де добре і де погане.
Це коли ви не йдете на компроміс з тим відчуттям, з яким ви стаєте на цей ґрунт, відрубуєте компроміси, навіть якщо вони були.
“
Бо, звичайно, людина, як Ліна Василівна каже: «Життя — велика ковзаниця. Кому вдалось, не падавши, пройти?». Але головне — не падіння, а повернення.
Тому, коли ви повертаєтеся, ви вже не заходите на ті помилки, які ви робили до цього. То вважайте, що ви вже доброчесна людина. Ви вже почали шлях, ви змінюєтеся. А коли кожне нове вибачення вам дає індульгенцію на новий повтор [помилок], це є недоброчесність.
Чи можна визначити за щоденними вчинками доброчесна людина чи ні?
Коли людина не вітається, якщо з нею вітаються. Це вже прояв, якщо вона не перебуває у своїх думках. Бо буває, що людина не вітається системно.
“
Це недоброчесність. Тобто людина не любить людей, не любить світ.
А коли людина раз не привіталась, потім десь вона в своєму світі… От я так, буває, пройду, я навіть не почула. Але це несистемна робота, так? Несистемна. Коли ти кидаєш папірець не в смітник, коли ти не встаєш в метро, коли [заходить] старенька людина. Байдужість до речей — це вже недоброчесність. Байдужість, мені здається, на все, неуважність. Буває, від неуважності. А от власне, відверта байдужість.
Чому ми були інформаційно окуповані ще до війни?
Продовжуючи тему щодо свідомого громадянства та доброчесності, чи можна сказати, що сьогодні більшість українців таки усвідомили, що є добро і що є зло?
Не всі. Для когось зло — це є добро. Хтось залишається на тих щаблях, що він так бачить устрій держави, так бачить владу, так бачить систему і так бачить право нації на своє слово.
А чи змінилися за 30 років наші уявлення про добро і зло?
За 30 років — ні, а з 2014-го — так. Треба шукати завжди причинно-наслідкову історію.
“
У мене був у 2004-2008 роках проект «Леся і Рома». Єдиний українськомовний ситком на той час. Чому не було більше? Тому що він був дуже добрий. Отже, це політика. Не з’являлося не тому, що не хотіли, а тому, що «нельзя».
Тому що він дуже спрацював на ідентичність. Власне — в позиції дозвілля. Запит в Гугл і от популярність серед сходу і півдня, які почали дивитись на українську мову як на живу урбаністичну мову, а не як на архаїку або протокольну. Виявляється, що наша мова класна та сучасна.
Виявляється, що можуть хіпстери, можуть міські люди говорити живою мовою. Не тільки дипломати, не тільки ЗМІ, не тільки викладачі, не тільки люди, які працюють на фермах, де вже є суржиковий момент поламаності, який би хотілося здолати в собі. Власне, тому й був такий успіх.
“
Власне, тому і «нельзя». Відповідно, я резюмую, що ми були інформаційно окуповані.
Я не вірю в 30 років. Ми росли. Багато хто не дозрівав до розуміння, що таке Україна, який її історичний час, що взагалі в неї в минулому. Хтось не дозрів і досі.
“
Хтось відверто заперечував це, навіть якщо він народився в Україні, відверто поділяючи інший світогляд. А хтось просто за гроші торгував, як у Шевченка.
Як молоді навчитися бігти довгу дистанцію?
Якою ви сьогодні бачите українську молодь? Чи змінилось українське студентство?
Мені подобається сьогоднішня молодь. Дуже подобається і покоління кінця нульових, і сьогоднішні. Я думаю, що сьогоднішня молодь стане дуже дорослою завдяки війні. Я просто бачу по своїх студентах. Це абсолютно інші студенти, ніж вони були перед зимовою практикою. Ніж ті, які до мене весною включалися онлайн, бо заняття були більше онлайн весною. Третій курс ми робили. Це зовсім інші вже люди.
Я рада, що деякі подорослішали дуже сильно, стали дуже свідомими й інколи навіть сильнішими, ніж я. В мене двоє хлопців пішли воювати. Багато волонтерить. Багато втратили. Хтось пройшов Бородянку. Я знаю, що ця молодь якісніша. Власне, війна і якість надає. Ця молодь буде дуже здорово цинічною.
“
Ця молодь буде дуже повернена в Україну, всередину. Вона якраз і зцементує ту генерацію, яка буде далі приходити. Вона стане цементом.
Якщо все побудовано на заздрощах, на власному егоїзмі — це інфантильне суспільство. Це інфантильна риса. Дитина, яка хоче собі тільки іграшки. Ми не підемо, ми не визріємо. Тому треба позбуватися інфантилізму, вміти бігти довгу дистанцію, тому що нам здається, що ми, оп — зробили Майдан, швидко все змінили, а тепер ми пішли додому. Ні-і, треба брати далі відповідальність.
“
Тобто, якщо ви взяли відповідальність, ви йдете з нею по життю, передаєте її далі. Тобто — в довгу дистанцію.
Ми маємо багато проблем, які з поколіннями тільки підуть, а хочемо швидше жити добре. Відповідно, треба всім зрозуміти довгу дистанцію і чим всі в неї вкладаються, — це бігти. І третє — це вивчити своє минуле. Не можна без фундамента будувати будь-що, будь-який будинок. Вивчити добре своє минуле. Будеш патріотом свого села, будеш патріотом тоді району, будеш патріотом області, тоді — країни. Не можна стати патріотом загально країни, коли ти точно не знаєш історію свої вулиці.
Що робити молоді та студентам, щоб бути доброчесними?
Я завжди зараз люблю наводити приклад з нового покоління — це Роман Ратушний. Це син моєї подруги, Світлани Поваляєвої. Я вважаю, що це могла бути дуже хороша політична нова фігура в Україні. Якраз та, на яку Україна заслужила і чекає. Не він один, але такі, як він.
Молодь, яка не бачить себе в Україні і хоче виїхати, вона виїде в будь-якому випадку, тому що вона не бачить себе в Україні.
“
Але молодь, яка бачить себе в Україні, але не може реалізуватися, я вважаю, що час об'єднуватися і брати в свої руки ваше майбутнє.
Тобто робити громадські організації, ставати активними, не боятися, створювати політичні партії. Якщо ви прив'язані до України і хочете, щоб ваші діти й онуки тут народжувалися, ви вже любите цю країну. Отже, вам треба більше сміливості, більше активності. А от третє — це важливе — треба відповідальності, прийнятності, прийнятності, як спадковості певних важливих речей.
Дуже люблю китайську мудрість, коли запитали, навіщо ви будуєте цю стіну, коли ви навіть не побачите наслідків своєї роботи, ні ваше, ні наступне покоління? Можна лежати, як цегла біля стіни, коли хтось вкладається, але з часом вас сонце напече, дощ розмиє, вітер розвіє, нічого не залишиться. Але, коли ви вмонтуєтеся в стіну, ви залишитеся навік, назавжди.
“
Тому, власне, я думаю, що нові генерації вони і так вже амбітні, сміливі.
Той, хто не відчуває себе, не отримав вдома родинної традиції, що таке Україна, не відчуває, не відкрив її для себе і вже не живе тут, тільки мріє — він і так виїде. Ті, хто в пошуках, шукайте активніше, ви знайдете. А ті, хто відкрили, але бояться і думають, що їм не вдасться, що все зачинено: один — ні, об'єднуючись — так. А ми — тил. Я вже сказала до цього. В мене дуже великий досвід майданів. Ми вже можемо… Я не закликаю на майдан, зараз все ок. Я маю на увазі генерація, яка буде приймати далі і далі цю країну.
Ірма Вітовська взяла участь у спецпроєкті про доброчесність у рамках медіапідтримки просвітницької кампанії «Доброчесність перемагає».
Офіс доброчесності НАЗК у співпраці з Програмою сприяння громадській активності «Долучайся!» USAID/ENGAGE проводить просвітницьку кампанію «Доброчесність перемагає!», яка спонукає українців відмовитися від побутової корупції на користь доброчесних альтернатив.
Місія Офісу доброчесності — запускати освітні ініціативи для поширення доброчесності. Команда займається просвітництвом та взаємодією з партнерами у сфері запобігання корупції, активно працює над тим, аби зробити доброчесність новою нормою.
Кампанія «Доброчесність перемагає» впроваджується в рамках проєкту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.
Зміст кампанії є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Щоб краще розуміти основи антикорупції та доброчесності, пропонуємо пройти онлайн-курси NAZK.study:
Матеріал створено у рамках медіапідтримки просвітницької кампанії «Доброчесність перемагає!».
.png)
© 2022 ONLINE.UA. All rights reserved. При цитуванні будь-яких матеріалів, що публікуються на порталі ONLINE.UA, обов'язкове посилання, вміщене не нижче першого абзацу тексту. При копіюванні новинних матеріалів для інтернет-видань обов'язковим є пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання, що розміщується незалежно від обсягу використовуваних матеріалів (повного або часткового). Використання матеріалів ONLINE.UA в друкованих ЗМІ, ТБ, мобільних додатках можливе тільки з письмової згоди редакції ONLINE.UA.