Сергій Притула: Донатити, але давати хабарі — це як клясти Путіна і наспівувати російську попсу
Від початку повномасштабного вторгнення Фонд Сергія Притули перетворився на мілітарний штаб для допомоги військовим та штаб гуманітарної допомоги цивільним. Ексшоумен став одним з найвідоміших волонтерів України.
Притула закрив наймасштабніший збір улітку, коли за три дні українці задонатили 600 млн грн для купівлі «Байрактарів».
Тоді компанія Baykar вирішила подарувати Україні три БПЛА, а зібрані кошти команда Притули витратила на купівлю супутника для потреб ЗСУ. Загалом з 24 лютого 2022 року Фонд зібрав вже понад 3,8 млрд грн.
Сергій Притула розповів для спецпроєкту online.ua журналістці Анастасії Багаліці, якою була радянська освіта у Збаражі, чому не можна ні брати, ні давати хабарі, які виклики чекають на громадянське суспільство та волонтерів після нашої перемоги.
Природа ненависті українців до корупції
Чи ви поділяєте думку, що велика корупція починається з маленької?
Ні, це не зовсім так. Вони просто нероздільні. Але не є наслідками одне одного, хоча дуже взаємопов'язані. Я десь 8 років тому одного разу у фейсбуці написав те, що я відчував, дивлячись на наше рідненьке суспільство. Мене тоді розірвали в коментарях.
“
Я написав, що природа ненависті українців до корупції у владі лежить не у тому, що владні корупціонери порушують закон, а у тому, що вони просто крадуть в таких розмірах, які неможливі на нижніх рівнях корупції.
Умовно, медсестра, якій я кожного дня [давав гроші], поки дружина перебувала після народження сина в пологовому. Вона починає тан – тан – тан [активніше рухатися], коли в кишеню 50 гривень кладеш. Знаєте, коли заводиш іграшку якусь? І потім в кінці дня: все, 50 гривень закінчилися. І зранку треба було ще.
Але це не вважається корупцією у суспільстві. Знаєте чому? В них зарплата маленька. А йди попрацюй, як вона. Теж будеш брати. А цих 50 гривень для неї — це помічне, тому треба давати. І та людина, яка бере, не переймається. І та людина, яка дає, вона вважає, що робить шляхетну справу, бо таким чином вона підтримує стабільний фінансовий стан в окремо взятій родині. Тобто ми не можемо боротися з корупцією [побутовою і більших розмірів] в суспільстві окремо одне від другого.
Хабарі не можна ні брати, ні давати
“
Хабарі не можна ні брати, ні давати. Неважливо, хто ти — міністр чи вчителька. Це просто табу.
А податки треба платити і показувати власним прикладом, як ти це робиш, якщо ти величезний бізнесмен, чи в тебе якась компанія, яка не ховається за ФОП-ами, умовно кажучи.
Мені здається, що якраз через відсутність подібних речей, які нам здаються очевидними, але, даруйте, їх ніхто ніколи не проговорив, ми і маємо такий клопіт і враження про якусь несправедливість.
Тому що клепати, умовно кажучи, тисячі корупціонерів на нижніх ланках чи середніх ланках українського суспільства, було б набагато простіше, якби регулярно клепалися якісь десятки на вищих щаблях. Тоді люди б почували себе: ну, ок, тих гасять, але і тих гасять. Усе збалансовано, так і живемо. Мабуть, в цей бік треба рухатися.
Вибіркова доброчесність в Україні не спрацює
Більшість наших співгромадян зараз донатить на Збройні сили. І я думаю, що мабуть, серед тих, хто донатить, є і ті, хто після цього йде і купує якусь довідку або права. Як ви вважаєте, чи можна пояснити цій категорії наших співгромадян, що таким чином ми розмиваємо ресурс, який маємо, і не отримуємо вихлопу, який можна конвертувати в щось корисне для суспільства?
Ми знову повертаємося до найпростішого — до освіти. Я цікавлюся, як за кордоном ті процеси поставлені. Там з дитинства якось пояснюють в ігровій формі, що корупція — це погано, що брати хабарі – це зло, що платити податки — це правильно.
Наприклад, дівчинка пішла в ліс, назбирала горішків. Коли вона повернулася додому їй сказали: «Поки ти гуляла в лісі, тут лікарка рятувала людям життя. Вона не мала часу піти позбирати горішки. Поділися з нею горішком». Вона дала лікарці горішок. Кажуть: «Поки ти гуляла, солдат захищав нашу країну. Він не має коли збирати горішки. Дай йому горішок». Дала горішок. Каже: «А тут ще бабця є старенька. Вона вже така старенька, що не може дійти до лісу». І їй дала горішок. І таким чином дітям пояснюють, що з 10 горішків, які ти зібрала, у тебе лишиться 6. Але це нормально, тому що своїми податками ти допомагаєш іншим.
У нас хтось щось подібне говорить в садочку, в школі? В інституті про це вже пізно говорити, тому що там вже з’являються сформовані люди. І поки держава не формувала твоє ставлення до якихось процесів у суспільстві впродовж 16-17 років, поки ти не вступив в інститут, замість тебе цим займалися батьки, вулиця, батьки твоїх друзів тощо. І те, що твій тато — прокурор і мама — суддя з певним рівнем зарплати мають кілька будинків, земельні ділянки, 6 «лексусів» і 28 «майбахів», ти сприймаєш як норму. І вимагати потім від тебе, щоб ти був не такий, вкрай важко.
“
Ті люди, які, з одного боку донатять, а з іншого — платять за довідки, йдуть приблизно в одній смузі з тими людьми, які сьогодні клянуть Путіна, але в цей самий момент абсолютно спокійно підспівують під російську попсу, яка грає по радіо.
І ти думаєш: «Як тобі це вкладається?!». Тому якщо не будуть відбуватися тектонічні зсуви в системі освіти в нашій державі, я дуже переживаю, що це все буде мати продовження.
Хороші приклади маємо демонструвати змалечку
Знову ж таки, якщо говорити про наші щоденні вчинки на всіх рівнях: від топового, до найбільш маргінального, до цього можна привчити?
Так, звичайно. Людина — це ж така істота, яку можна виховати. Проблеми ж великі є не тому, що людина народилася поганою. Так не буває. Проблеми в суспільстві є від відсутності виховання. Тобто якщо в людини в житті кульгають дві складові — освіта і виховання — тоді і виростає людина, яка приносить шкоду суспільству в цілому і окремо якимось взятим людям.
“
Тому змалечку людей треба оточувати любов'ю, увагою, турботою, показувати хороші приклади. Вони тоді виростуть гідними людьми.
Я взагалі дуже рідко заздрю людям. Ви знаєте, я заздрю тільки тим, в кого більше дітей, ніж у мене. Це абсолютно щира, доброчесна заздрість. Але я пам'ятаю відчуття, коли я був у музеї Альбертіна у Відні. І ми зайшли з дружиною в одну залу і там на підлозі сиділи такі горобчики, віком 7-8 років.
Було десь півтора десятка діточок, і дівчина екскурсовод теж сиділа з ними на підлозі і вони дивилися на експозицію робіт Кандинського. Вона їм розказувала про цього автора, а діти дзьобики порозтулювали і так зацікавлено слухали. Я дивився на них і думав, по-перше, що вони ровесники мого сина в той момент.
_JPG.jpg)
А потім думаю, а на які екскурсії водили мене, коли мені було 7-8 років? Я не знаю, чи в Збаражі був музей Леніна. Мабуть, був. За роки навчання у школі у нас була одна екскурсійна поїздка зі Збаража в Кременець на гору Бона. Одна — зі Збаража в Кременець. Ну, це таке ніби з Боярки у Вишневе, знаєте. Це і не далеко і, в принципі, ти і так там все знаєш. Ми не росли на походах в театр, нас не водили школою в музеї. Ми не ходили в картинні галереї.
Брати на себе відповідальність у відбудові України
Яким ви бачите майбутнє нашої країни, за умови, що перемога буде дуже скоро?
Я не настільки оптимістично налаштований щодо такого поняття, як «швидка перемога» чи «перемога буде скоро». Мені б дуже цього хотілося. Але я би не хотів запам'ятатися з плином часу людям, як людина, яка виходила і казала: вже скоро, вже скоро. Ну, 2-3 тижні — це вже мем. До речі, цей мем про 2-3 тижні пустив такі пазурі в різні боки, і я це чую.
“
Я це чую по радіо, де перебивка між піснями: «Вже зовсім скоро до перемоги!». Хто тобі це сказав? Чому ви в суспільство це вкидаєте? Ну, навіщо ви це робите?
Взагалі не скоро ще до перемоги. Але, звичайно, є мрії про те, як воно буде далі. Звичайно, я в цих мріях опираюся на щось. Я просто балакаю з людьми і це не те, що я з пальця висмоктав чи з повітря взяв. Середньостатистичний українець, з яким я спілкуюся, не важливо, чи він входить до кола мого найближчого спілкування, чи це рандомна людина, з якою ми перетнулися на вулиці, вірить у те, що після війни все почнеться з чистого листка. От просто все обнулиться і корупція зникне як явище сама по собі. Всі дружно перестануть брати і давати. Олігархи перестануть впливати на процеси в Україні.
Ще частина каже, що взагалі буде класно, якщо їх всіх виженуть, а ще частина каже, що все їхнє майно націоналізують. Ми будемо жити і процвітати. Нам увесь світ скинеться баблом і нам відбудують Україну таку, що просто швейцарці будуть приїжджати і кидати свої хати. Норвежці будуть казати: «Фйорди — це гівно!», вибачте, і будуть приїжджати в Житомирську область, чи краще в Рівненську, там, де бурштин копали і вирви в лісах.
І при чому, коли ми про все це балакаємо, жодна людина не сказала в розмові, яке її місце у цих перетвореннях.
“
Ми, знову ж таки, чекаємо, що хтось нам це все зробить. І ти просто починаєш гніватися і питаєш: «Чому ти не кажеш про те, що ти візьмеш на себе відповідальність?».
Громадянське суспільство після нашої перемоги
Ми працюємо з деокупованими територіями, ми працюємо з прифронтовими зонами, зі шпиталями — купа різної роботи. І ми балакаємо з євродепутатами, чиновниками з Єврокомісії, представниками Конгресу США, послами «Великої сімки». І ми говоримо про те, що вони можуть зараз зробити корисного для України шляхом комунікації з волонтерським середовищем. Тому що в них є достатньо високий рівень довіри до українського громадянського суспільства. І ми працюємо, щоб цей рівень не спадав.
А друге — це те, що ми будемо робити у повоєнний час. А як же ж повоєнна Україна? І я завжди кажу, що останнє, що я хотів би побачити, як після війни українські волонтери скажуть: «Розходимося. Війна закінчилась. Далі все». Один десь полетить в Таїланд, другий поїде в Житомирську область на озеро з палаткою. А все це, що от відбулося, якось саме себе відбудує. Виклики будуть величезні, неймовірні.
“
Українське громадянське суспільство довело, що воно може достатньо ефективно вирішувати проблеми, як локального, так і національного характеру.
І своєю роботою у такі буремні часи українське волонтерське середовище заслужило бути частиною достатньо невдячного процесу відбудови України. Ми балакаємо з нашими західними партнерами на рахунок того, щоб паралельно з міжурядовою комунікацією і допомогою Україні на державному рівні, залишилась можливість комунікації з українським громадянським суспільством шляхом створення донорами окремого фонду. Фонду, який буде фінансувати проекти, що будуть подавати до розгляду представники волонтерського середовища.
“
Тому що, якщо нам вистачає мізків купувати десятки тисяч дронів, якщо нам вистачає мізків забезпечити розвідку супутником, якщо нам вистачає мізків купувати чи безкоштовно діставати байрактари, то, повірте, мізків, щоб відбудувати без корупційної складової дитячий садочок в маленькій територіальній громаді, поки держава займається відбудовою мостів, доріг, багатоквартирних будинків і так далі — нам до цього мізків і знань вистачить. Хист є, бажання так само.
Сергій Притула взяв участь у спецпроєкті про доброчесність у рамках медіапідтримки просвітницької кампанії «Доброчесність перемагає».
Офіс доброчесності НАЗК у співпраці з Програмою сприяння громадській активності «Долучайся!» USAID/ENGAGE проводить просвітницьку кампанію «Доброчесність перемагає!», яка спонукає українців відмовитися від побутової корупції на користь доброчесних альтернатив.
Місія Офісу доброчесності — запускати освітні ініціативи для поширення доброчесності. Команда займається просвітництвом та взаємодією з партнерами у сфері запобігання корупції, активно працює над тим, аби зробити доброчесність новою нормою.
Кампанія «Доброчесність перемагає» впроваджується в рамках проєкту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.
Зміст кампанії є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Щоб краще розуміти основи антикорупції та доброчесності, пропонуємо пройти онлайн-курси NAZK.study:
Матеріал створено у рамках медіапідтримки просвітницької кампанії «Доброчесність перемагає!».
.png)
© 2023 ONLINE.UA. All rights reserved. При цитуванні будь-яких матеріалів, що публікуються на порталі ONLINE.UA, обов'язкове посилання, вміщене не нижче першого абзацу тексту. При копіюванні новинних матеріалів для інтернет-видань обов'язковим є пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання, що розміщується незалежно від обсягу використовуваних матеріалів (повного або часткового). Використання матеріалів ONLINE.UA в друкованих ЗМІ, ТБ, мобільних додатках можливе тільки з письмової згоди редакції ONLINE.UA.